Коли дощ на шибках вимальовує вальси,
Коли споює душу чар-зіллям весна,
І коли заметіль шаленіє у танці,
Сива жінка-надія сидить край вікна.
«Де б стежини твої не блукали світами,
Хай завжди повертають на рідний поріг,
Щоб печалі в дорозі тебе не застали,
Доню. Доню, сльозинко на віях моїх…»
Закрутилася виром натомлена доля,
Обернулась рікою – втопити жалі.
«Я тобі віддаю свого янгола, доню…» –
Лопотіли мені на зорі журавлі.
Мамо, матінко, нене! Не треба дарунків,
Хай лиш очі твої сяють ніжним теплом!
…Коли білить зима загадки-візерунки,
Виглядає мене світла жінка-любов.