…Ти не суди так жорстоко оцю приреченість.
Я ж і не каятись зовсім сюди прийшла.
Страшно ставати чужинкою недоречною
В світі, який так трепетно берегла.
Ти – моя справжність, нехай і така розтоптана.
Ти моє світле дитинство в собі несла.
Так і лишилось, а я – відтепер непроханий
Гість. Та жива – я не все тобі віддала.
В мене любов залишилася нерозтрачена,
В мене душа і досі живе, горить.
Зради такої у світі я ще не бачила,
Щоби життя примусила розлюбить.
Дай мені, Господи, сили сьогодні вижити,
Щоб по-новому завтра прожити день,
Щоб не вдивлятись в фото очима хижими,
А заясніть довірою до людей.