Не судіть мене так, не судіть.
Я ще зовсім у пір'я не вбралась.
І позаочі не говоріть,
Ви ж у юності теж помилялись.
Мені б Ваше надійне плече –
Переплакати Вам мої болі…
Так, я плачу – я дівчинка ще.
Не боржниця ні Ваша, ні долі.
Я і досі ще вірю в дива.
Я людей ще люблю, я їм вірю.
І, напевно, тому ще й жива,
Що таємно на диво надіюсь.
Якби кожному в руку – перо,
І – як хочеш, пиши свою долю.
Це, напевно, найвище добро –
Відпустити надії на волю.
Я б собі написала Вас,
Щоб любити і розуміти.
І машину – спиняти час
І годинами так сидіти.
Малювати у небі зірки
Так, як мріється, а не як треба.
Знати просто, що є такий,
Хто з чужою не хоче неба.
І не низько – бажати цього,
Зрозумійте, а ні – хоч повірте.
Не для того живу, не того,
Щоб коритися стереотипам.
Не кажіть, що затія пуста,
Що над нею дарма згораю.
Не судіть мене так – я ж дитя.
Я ще зовсім життя не знаю.