Дні гойдаються наметами
Забудовують все в тінь.
я блукаю лазаретами
без глибоких сновидінь.
Ночі б’ються ретро-шаблями
За останній подих дня
Що змальований не фарбами,
а слиною забуття.
Всі нахилені над прірвою
І вагаються: Як тут?
Бути вірною? Невірною?
Чи мене і так візьмуть?...
Разгойдалися наметики
Одна одну вбила ніч -
І не якої естетики,
І не яких протиріч.