Від дерева лишень лишився сук
Сухий, я - позабутая дорога,
Чи соловей, який в гнізді оглух,
Молитва невимовная до Бога.
Дощами плач на камені! Калік
Жени ордою здичавілих гунів!
Відціжуй сонце, лий прожовклий сік,
Крилом торкнусь: гудуть проміння-струни!
Я спрагло задивляюсь у дощі,
Крізь сльози бачу наче сад квітучий.
Зберу на ранок крапельки душі
З каміння... і вросту в одвічні кручі.