Застигае в жилах кров,
Не чую рук твоїх торкання,
Та не помре моя любов,-
Я покохав тебе востаннє...
За мню, чую, хтось вже плаче,
Та це написані листи,
Скоро я помру, неначе,
Виною цьому будеш ти...
Помре тоді моє зізнання,
Помруть в душі всі почуття,
Защебечуть птахи зрання,
Та я піду у небуття...
І повернуть ніщо не зможеш.
Та чи кохала ти мене..?
Нічим уже не допоможеш,-
Мене це щастя обмине...
Вбила ти мене красою,
І тим, яка ти є в душі,
Я мріяв бути лиш з тобою,
Тобі присвячував вірші...
Вбила ти своєю грою,
Зробивши в серці лиш діру,-
Велику пустоту, з якою,
В життя я далі не піду...
Я дякую за дні щасливі,
Які неправдою були;
За хибні погляди ревниві,
Які лиш муку принесли...
За те, що ніжність дарувала,
За те, що випила всю кров,
За те, що так і не пізнала,
Яка по-справжньому любов...