Я не буду благати тебе стати сонячним ранком,
Хоч на ганку – порожньо, самотньо... Просторо, прозоро!!
І моєї обітниці стріти тебе на світанку
Сердцем ти не почуєш, не вловиш допитливим зором.
Бо немає для нас перехресть на шляхах і долонях,
Я не знаю чому... Але знаю, що все буде добре!
Моє небо – одвічно моє! – Ген, пульсує у скронях!
А тобі залишаю незайманим шлях, сум і обрій...