Ще завірюха чубиться з вітрами,
похмурі хмари люто підганя –
а вже весна ворожить над снігами,
і світ зимі підковує коня.
Іще услід лютневому відльоту
сади лопочуть сніжними крильми,
ще удостачу холоду роботи
на крайці березневої зими.
Та вже невдовзі сонце сточить ласо
останній сніг, і чується мені
удалині безгучний шепіт часу,
що басував на білому коні.