Стільки рядків і стільки осудження.
О підлий люде! Які ж ви оманливі.
Серце підкупне дешевими мареннями
Продаєш за копійки десь у підземці.
Рукою простягненою просиш розкаяння.
Нею ж гортаєш книжки вартові.
І тою ж рукою стріляєш у дихання
Яким наповняв сам легені свої.
А потім ламаєшся неякісним пластиком.
Складаєш інструкцію далеко у скриню.
І мовчки в своєму тісному вакуумі
Ти проклинатимеш головну героїню.
Не свого роману…музу не свою.
Вона приходила до тебе під ранок
Щось шепотіла телефонною хвилею.
І замість чайових залишала сніданок.
Розжовуючи літери її повідомлень
Ти все одно залишався голодним.
Як риба на березі ковтаючи кисень
У «ржавих кіосків» вдовольнявся «фаст-фудом».
Писав тисячам одні й ті ж запитання.
Чекав на відповіді в кімнаті заштореній.
А повертались скигливі прохання
Врятувати душу з чужої безодні.
Яка там безодня? Хіба ви не бачите?
У власному хаосі розстріляв свої прагнення.
Але ви на завтра за нього розкажете
Все чим він дихав й де черпав натхнення.