Як легко жити краснобаям:
Труснув широкий мови міх -
І вже пливуть туманним плаєм
Нещирий плач, натужний сміх.
Глибінь душі не в змозі змірять
Десяткам тисяч красних слів.
Це - наче чайки в морі квилять,
Це - втома скошених полів.
В ній - водоспад любові й туги,
В ній - недовершена печаль,
В ній передродові потуги
Й відчуження холодна сталь.
В душі буває тісно мріям
І надто сумно від невдач.
Затиснуто в лещата дії
Розчавлений від болю плач.
Злітає на вершину щастя,
Розкриллям світиться в очах.
Світ захищає від напасті,
Бере на себе зради жах.
Все уміщається в маленькій
І в неохопленій душі.
І навіть заздорощі дрібненькі,
І чорна ненавить пашить.
(Останнє - недостойне слова
І почуттів широких душ.
Ба, навівть зблідла моя мова
Й перо заклякло - ані руш).
Глибінь душі - то дійсно море
І незбагненна широчінь.
В ній - наші радощі і горе,
І злети нових озорінь.
Й не треба їй пишнот реклами,
Достатньо кілька добрих слів.
Жили щоб син і внук, і мама,
І... втома скошених полів.