Лунає крізь крики і зойки шалений спів солов'я,
Я стану надворі, посеред роздолля,
Де степ, і земля, і поля мої предковічні.
І поміж густої травинки
Здригнеться стебельце волошок,
Закутаних в грудки землі.
Всередині десь обізветься: "Світанкові краплинки мої..."
Затихло все.
Лиш коли залунає струна,
Лиш коли росинка на землю впаде,
Лиш коли я побачу сонце над горизонтом, -
Тоді я повірю, що навколо - життя,
І форми його: баснослів'я, буття й каяття,
Лиш тоді ми гідні бути Людьми.
Ранок...