Вірити
в чорно-зелене і темне під попелом
Тисяч легенів, розчавлених січнями, груднями, лютими,
Ніби німцями під Севастополем,
Щоб не сказитися серцем і нервами,
в ритми автівок закутими.
Майже ненавиджу.
Майже весна волає з навушників,
Люди нахапали тіней, тягнуть їх віниками по бруківці,
Вийти і слухати,
тільки щоб не слухняними - слушними,
Як нагода, не вівці.
Тане вовна зарізаних
На узбіччі під вовчими шинами,
І вітер кольору злого заліза
Майже лишив мене
Без надії на те, що не здатися,
Та здається,
понад містом та поневіченим степом
Щось прокидається,
І мені майже тепло.