Я так не звикла до поглядів сторонніх,
До метушні заклопотаних людей.
До цих холодних швидких метро вагонів,
І безпорадних зневірених очей.
*
Скажіть мені, де ті хвилини тиші?
Де ті законні години самоти?
Де та природа,що спокоєм колише?
І де бажання долізти до мети?
*
Зневірилась, але знайду я сили.
Мій Бог – в душі, його не відпущу
Не поважаю і тих, хто відпустили,
Бо лиш у нього поради попрошу.