Серед машин і тисячі людей,
У цьому місті зовсім непотрібна,
Я одинока,як цей осінній день,
І не така, як вам здаюсь – залізна.
Вже вересень цілує у плече,
І посміхаються бездушнії білборди,
Скупа сльоза ось-ось вже потече,
Та зупинись – я плакати незгодна.
У тій сльозі, то так багато болю,
Його я придушу і задавлю,
Я не пущу, тебе сльоза, на волю,
Я плакати не вмію, не люблю!
І тільки ранок висушить ті сльози,
Він же мудріший, слухайте його.
Він витягне з душі моєї занози,
І посміхнеться лагідно в вікно.