Так багато навколо людей.
В цім вагоні залізнім - всі рівні.
Так багато навколо очей,
Як вдивляюсь, то всі вони різні.
*
В одних очах, палає смуток,
А в інших бачу я печаль.
Якийсь безмежний розрахунок,
Та прожитих років не жаль.
Думки – життєвий шлях складають,
Та очі, все одно сумні,
В дорогах усмішки втопають.
А що вони? – Вони німі.
*
Ті очі, сповнені любові,
Що сиплять поглядом своїм,
Немов не відчувають болю,
Що дуже глибоко заліг.
Хтось собі тихо посміхався,
І бачив ніжні, теплі сни.
Немов і тілом намагався,
Так відірватись від землі.
*
Хтось встиг в вагоні закохатись,
І зустріч поглядом шукав,
З думками він не міг зібратись,
Хвилину кожну рахував.
*
Чиїсь красиві, сині очі,
Потонуть в морі сторінок.
То відірватися так хочуть,
Від цього світу, від думок.
Ще тисячі очей побачу,
Говорять кожні про своє.
Ці погляди багато значать.
А що показує моє?