Вона ходила тишею по лезу,
І коротала дні у забутті.
Вона б у забутті так і замерзла,
Якби не він в її житті.
Вона,напевно,тишею хрещена.
Вона шукала сльози у росі.
У неї чорна кров тече у венах.
Для неї мертві,певно,всі.
Отак,шукаючи чергову зраду,
Натрапила на світло,що лилось
Звідкіль із неба й стало на заваді
Тому,що ніс в обійми їй мороз.
Той промінь світла тихо усміхнувся
І мовою чуттів проговорив.
Для неї він тим вітром обернувся,
Що друге дихання відкрив.
Той чистий промінь без піщинки пилу
Вливав у тіло силу й завзяття.
Вона його,напевно,полюбила,
Бо по-новому він відкрив життя.
Вона б пішла за ним і в Рай і в Пекло,
Вона б здолала темінь навісну.
Вона б зробила все,щоб не померкло
Те світло,щоб віддячити йому.
А він...Він просто тихий охоронець,
Що часом,не помітний навіть їй,
Та прокрадається він до хитких віконниць
Забутих чи убитих мрій.
Інгвар!Пообіцяй,що не залишиш!
Я збожеволію в самотності краю!
Я збожеволію в цій мертвій тиші!..
Не розбивай надію ти мою...
Не розмикай міцних своїх обіймів...
Не відпускай мене ти ні на мить!
Удвох сяйливим променем пролиймо
Те,що у душах наших полум*ям горить.