Сiнь, сiня глибина очей, безодня моря.
I Анна правiдна, благає:
"Боже мiй, чом я самотня?
Ось, i пташки собi гнiздечка вьють.
Малi там пташеняточки растуть.
батьки невтомно так годують iх, кохают,
а я бесплодна та й не зачинаю...
Чом, карою мiй покриваєшь род?
Чом, хмара чорна криє неба свод?
Є чоловiк у мене. Є в дому работа,
але ганьбить мене тая турбота".
Той плач до серця Неба долiтає,
Марiю Анна Богу нарождає.
В трi рочки та мала у храм вiйшла
спасiння плод у Вiрi нам дала.