Мерехтять коси верби багрянцем,
Пролітають птахи над селом,
Закружились в невинному танці,
Жовті зірки із кленів кругом.
Розплелося сріблясте намисто,
Захитався в воді листопад.
І хоч літо ще поруч, ще близько,
Та його вже не вернеш назад.
Все минулось, пройшло, відспівало,
Не дарує більш сонце тепла.
У лісах золотим покривалом
Низка листя до сну залягла.
Запишалася калина мов пава…
А берізка в жовтневім вбранні
Мов царівна стоїть величаво -
Щось про осінь шепоче мені.
Про безмежність далеких просторів,
Про блакить їх високих небес,
Що в коханої очі мов море
Повні світла, весни і чудес.
І пусте все, що ранком осіннім
Нам примариться в сірому сні.
Хоч морози тріскучі, невпинні
Та відтають серця на весні!
Розцвіте, заспіває навколо
Дивним гомоном сонячний ліс!
І в садах, на полях, у дібровах
Знов розкинуться коси беріз!
А сьогодні велично і вірно
В танці нас зчарував листопад…
Там співала берізка-царівна
І за нею повторював сад.
Тож нехай розквітають багрянцем
Коси верби над плескотом вод:
Ми у час цей осінні коханці!
По жовтневому ніжний народ!