Звичайна річ у мене на виду
Зелена вишня у цвіту в саду
І там на вишні знову соловей
Віта усіх закоханих людей
І в цій звичайній речі є
Нам притамане значення своє
Бо скільки не дивись утім саду
На білу вишню у густім цвіту
Спада на думку кожному із нас
Що втім саду де вишня зацвіла
В ній наша юність втілення знайшла
І на любов до неї мали час
І право це на все життя дано
І тільки з нами помира воно
До чого цей поете постулат?
Хтось запита. Я повторю стократ:
Лиш тим, чим користуємось завжди
Не обростає мохом бороди
І я б про це ніколи не писав
Якби в саду своїм не мав
І білу вишню в себе на виду
І ще свою в ній юність молоду
І все. Пришла пора покинуть сад
І цим скінчить словесний цвітопад
Не вічно ж буде вишня у цвіту
Та все одно я знов туди прийду
Напевне, щоб побачити плоди
Для чого вишні випало цвісти .