Розквітле сонце пестить
вранішню блакить.
Дрімота лащиться, а слово вже не спить.
Навшпиньках промінь прокрадається
до віч.
На віях крихти стиглих снів згубила ніч.
Ще все навколо незбагненне і просте.
Мов щедрий май весняний, день
новий росте.
Шепоче вітер вуркотливій тиші: «Цить!»
І все спочатку, доки слово ще не спить…
Поэтический перевод: Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44
Cолнце в лазури утренней скользит.
Дремота ластится, а слово уж не спит.
Лучик к лицу прокрасться бы не прочь. .
А на ресницах крошки снов забыла ночь.
Непостижимо, просто все вокруг цветет.
Как щедрый май весенний день растет.
А ветер воркоту тиши всё шепчет: «Цыц!»
И все сначала, пока слово ляжет ниц...