Клаптик паперу я зберіг ,
Їм не вдалось його забрати .
Ховав , брехав , як тільки міг,
Але продовжував писати.
Я почав бачить дивні сни ,
Що не закінчилися вранці .
Лякає тиша із пітьми ,
Співають квіти на альтанці.
Істота майже не турбує ,
Вже не приходить кожен день.
І лікар менше вже лютує ,
Не роблячи з мене мішень.
Уже відбій , я чую шепіт ,
Буду ховати свій листок .
Техенько ! Не збудити регіт ..
Щоб не розгнівати істот..