Чи повинна знати, чути тебе,
Хотіти змінити, що враз не зможу?
Можливо (наврадчи) все скоро мине,
І першою камінь в тебе я. Боже!
Відкрий йому очі, вкажи йому путь,
Скажи, що з розуму зійде, скоріше,
Що вірна йому, хоча, чи в тім суть?..
Що й сама я не знаю, мені він навіщо. . .
А хочеш, заплутай дорогу думками,
Хай так і не дійде, бо ж чекаю. Чому?
Я з ним розмовляю цими рядками.
І він зрозуміє, що все то йому.
Ти знаєш, це таїнство душі, що моя -
Відкривати, чуєш, нічого не стану!
Та чи маю чути тебе зараз я?
Розуміти, коли й тебе я не знаю?..
Пробач (ну як завжди) все, що пишу.
Поєзія щасливим нікого не робіть.
Я тут сама з Богом розмовляю, прошу,
Нехай тобі, милий, ніщо не нашкодить!
Чи повинна пізнати і почути тебе?
Хотіти змінити? Ні, не повинна!
Нехай тебе Ангел твій береже.
А я сумувати буду невпинно.