***
Як темна ти, та довга,
Шалена крига - ніч, –
Запеклих снів небога,
Жарин зіркових піч.
Ні янголів, ні бісів
Не чути рик чи спів...
У прірву серце звісив
Ланцюг зимових слів.
Любов в пустельній тиші
Босоніж мне стерню;
І як простиглі миші –
Думки довкіл вогню.
А вогник ще танцює,
Співає вітер злий.
А вогник ще цінує,
Що досі він живий.
І тихо крихта кличе,
Із далечі ім’я.
Ти хто така, малече?
–Це я – душа твоя!
***
Темна, как долго длится
Во мраке льдистом ночь –
Неистовства сестрица,
Угольев звёздных дочь.
Ни ангелов, ни бесов,
Ни песен, ни котлов...
Я сердце в бездну свесил,
В цепях озябших слов.
Любовь пустынной тишью
Бредёт – в крови стерня.
Шуршат продрогшей мышью
Мыслишки у огня.
А пламенёк танцует,
Поёт сквозь ветер злой.
Он ценит, он ликует,
Что всё ещё живой.
И в полушепот вздоха,
В потёмках забытья
Меня позвала кроха.
Ты кто? –Душа твоя!