Чорне багаття, в диму небосхил,
Знов списи в кровi, на снiгу, як калина,
На землю цю сипалось тисячi стрiл,
Та жоден козак коня не покинув.
За землю цю бились багато рокiв,
Iшла ворожнеча i золото стигло,
Всi прагнули бою, до бiса спокiй,
Скiльки ж води за цей час вже набiгло.
Вглядаючись в небо, де зорi яснi,
Кожний мав думку, - «Я тут народився»,
Коханi любили тут навiть у снi,
Тiлом i серцем тут кожний зiгрiвся.
Гомiн струмкiв i шепiт смерек,
Багряна зоря та зелена долина,
Лагiдний клекiт вечiрнiх лелек,
Пiсня дiвоча над Украiною.
Де все це, вас тут я питаю, нащадки?
Де Дух Украiни - нескорений воiн?
Не звалюйте все на великi нестатки,
Хто нинi мiж нами величi годен?
Що ж залишилось на нашiй землi?
Спаплюжена мова, могили, хрести…
Мутанти бредуть у чорнiй iмлi,-
Не кожному сила ярмо донести.
Багатство сердець обернулось у попiл,
Блакитне небо загасло навiки,
Останнiй козак загинув, мов сокiл,
Величну красуню поглинули рiки.
I ще хтось будуе зруйнований храм,
На себе погляньте, уважно i вглиб,
Хабарники всюди, жорстокостi хлам,
Та чорний вiд кровi отруений хлiб.
Доволi стогнати, байдужостi досить,
Вогонь ще не згас у мiльонах сердець.
Збагнути бажання отримати волю
Поможе нам Бог! Хай ворогам грець!
Вiзьмемось за руки, хоч подумки, браття,
Востанне пiднiмемо стяг боротьби,
Та знищимо разом чорне багаття,
Та виведем нашу краiну з пiтьми!
Автор - ©Юрий Чайковский, г. Киев, 1998 г.