Спочатку йдеш, потім приходиш,
Як звір в темноті нічній бродиш,
Без слів, без руху, без розуміння.
Ти знов моє нічне видіння.
Зустрічаю тебе в тиші,
- До мене чи чекають інші?
- До тебе,- кажуть його очі.
О, гріх, знав би ти мої думки жіночі.
- Можливо вип’ємо вина?
- Один лиш келих,- і одразу же до дна.
- Чи залишишся в сьогоднішню ніч?
- Напевно ні, в іншу нашу зустріч.
- То, чом приходив ти сьогодні?
Мовчить, але ж бачу очі його голодні.
Легка посмішка торкнулась моїх вуст.
Повільно йду до нього, оголивши бюст.
- Візьми мене, палко, як в останнє
Забудь, про минуле, все те було раннє.
Я не чекаю, що залишишся ти після,
Благаю, лиш ця ніч нехай звучить, як пісня.
- Не знаю,- каже,- можливо нам не треба,
Бо, як тоді зранку я піду від тебе?
- Підеш, як завжди ти йшов,
Без зайвих благань, без зайвих відмов.
- О, жінко, нестримна, палкуча, кохана
Ти ж знаєш з кожним прощанням збільшується рана!
- І що? Ми ж звикли, хай все залишається, як було:
Одна дика ніч і на ранок недопите вино.