* * *
Вечори постриглися в монахи.
Свічечка? Та келія глуха?..
А за муром, а над битим шляхом
Забобонна доля не стиха.
Чуєш, поговоримо відверто,
Годі бубоніти молитви
Наді мною — ніби і не мертвим,
Ніби і не схильним до мокви.
Ти не знаєш радості цієї,
Ти її оманою назвеш...
Всі твої хореї і бореї
Ще кепкують з незворушних веж.
Хай, бо нічогісінько не тямлять,
Б’ються лобом в браму — а її
Не було й нема. Себе уярмлять —
Думають, що помисли мої.
А зі мною ж — тільки непомітне,
Непідзвітне ні тобі, ні тим,
Хто кричить неначе з того світу,
Ловить правду, як руками дим.