Все знали, что выдумщик был этот дед,
Но странно, что слушали весь его бред.
- Ей богу не вру, - заверял дед Степан -
Всё, чистая, правда - рассказ не обман.
- В больнице лежал я, с опухшей ногой.
Но стоном сосед нарушал мой покой:
«Ох, язва открылась, - печалился он,
- Есть сало нельзя, пить нельзя самогон»
А врач прописал, когда делал обход,
Пить козье, парное ему молоко.
Но только в него не попал, чтоб микроб,
Доить ту козу прямиком надо в рот.
Бедняге помочь так хотела жена -
К нам в третью палату козу привела.
И я наблюдал за картиной такой,
Как язву лечил мой сосед молоком.
Как Зорька сжевала на тумбе банан,
Печенье и киви, и даже тюльпан.
Смешно было, право, тут врач прибежал:
-Что это такое? В палате коза?
На улице много скамеек, травы,
Вот там и лечитесь, всё поняли вы?
Из окон на них все смотрели кругом,
От смеха народ не спасал даже бром.
И чтоб ежедневно козу не водить,
Решили в больнице её поселить.
Кормили больные её дотемна,
В подвале, где морг, ночевала она.
Вот время пришло, стал здоровым сосед,
Он Зорьку увёл, но оставил нам смех.
- Чтоб вылечить язву, - советовал дед,-
- "Полтавку" козу заведите себе!
Сама лично улышала и зарифмовала байку деда Степана из-под Полтавы.
В сельской больнице и не такое увидишь. А полтавские козы славятся не только лечебным молоком но и удоем по5л.в сутки.
Авторский перевод.
КОЗА У ПАЛАТІ № ТРИ
Що вигадник дід, про те знало село,
Та слухать його всім цікаво було.
- Та я ж не брешу!- Аж хрестився Степан,
Кажу лише правду, бо бачив все сам.
Лежав у лікарні (боліла нога).
Та гучно сусід у палаті стогнав:
- Ох,бісова язва,- життя на підкос,
Про сало забудь, самогонку також
Лікар порадив : - Молоко лиш парне,
Козине ти пий і хвороба мине.
Та тільки туди не попав щоб мікроб,
Доїти козу ту потрібно у рот.
У хворого добра дружина була,
У третю палату козу привела.
Побачив я чітко картину таку,
Як лічить сусіда мій язву оту.
Як Зірка зжувала на тумбі банан,
Печиво, ківі, із банки тюльпан.
Ой, смішно було, але лікар сказав:
- Та що це за дурість - в палаті коза?
Багато навколо он лавок, трави,
Там і лікуйтесь, упрямили ви?
З вікон дивились на них всі тайком,
Від реготу не рятував навіть бром.
Козу не водили далеко в село,
В лікарні знайшлося для неї житло.
А хворі гляділи її до темна,
І там, де був морг, ночувала вона.
А з часом до дому провели усіх,
Ще довго в лікарні лунав дружний сміх.
- Не було, щоб язви, – усім радив дід,-
- Полтавську козу ви собі заведіть!