І що не день – то новий біль,
впивається у горло, наче жало.
І те, що довго в темноті, в мені лежало
спливає на поверхню і пече, як сіль.
І це життя, мов вільний вірш -
немає розміру, та геть без змісту.
Так, знаю, пити та палити не корисно
і моя віра найжахливіша з всіх вір.
А де ж мені набратись сил,
аби не впасти посеред дороги?
Я вже сама не можу, прошу допомоги,
так само, як і ти колись когось просив
думки звільнити від іржі
і розірвати це трекляте коло.
Ти чуєш? Чи мені гукати у весь голос:
Допоможи! Допоможи! До-по-мо-жи!