A Georges Courteline
А імператор я епохи занепадку,
Що споглядає проминальність гунів,
Складає акровірш лінькій фортуні
В високім стилі млоїння і згадки.
В душі самотній туга від початку,
У серці скнять кривавих бійок луни.
О, ні снаги буття, що тихо гудить,
О, ні жадання процвітання і порядку!
О, ні бажань, а ні нагод навік спочить!
А! Все вже випито! Чим, Бахусе, розважиш?
А! Ні вина, ні страв! А більше і не скажеш!
Єдине, вірш такий нудний - лише спалить,
Єдине, раб химерить все, вас ігнорує,
Єдине, туга ні про що, та все нуртує!
======================================
Langueur
A Georges Courteline
Je suis l’Empire a la fin de la decadence,
Qui regarde passer les grands Barbares blancs
En composant des acrostiches indolents
D’un style d’or ou la langueur du soleil danse.
L’ame seulette a mal au coeur d’un ennui dense.
La-bas on dit qu’il est de longs combats sanglants.
O n’y pouvoir, etant si faible aux voeux si lents,
O n’y vouloir fleurir un peu de cette existence!
O n’y vouloir, o n’y pouvoir mourir un peu!
Ah! tout est bu! Bathylle, as-tu fini de rire?
Ah! tout est bu, tout est mang;! Plus rien a dire!
Seul, un poeme un peu niais qu’on jette au feu,
Seul, un esclave un peu coureur qui vous neglige,
Seul, un ennui d’on ne sait quoi qui vous afflige!