Я – тільки Божий легкий порух
В світи, природою розкуті,
Не згинув щоб нетлінний образ
У небуття на перепутті.
Я – тільки Божий світлий погляд
У чисту і безкрайню душу –
Маленьку іскру крізь безодню
Нести й роздмухувати мушу!
Я – тільки Божий ніжний подих –
Як спів небесного кохання,
Як сум трагідливих мелодик
У невичерпності пізнання.
Я – тільки вічна Божа кара,
Що зміями гріхів сповита.
Прости мене: поміж мечами
Не чую, як луна молитва.
І все ж, я – Божеє спасіння,
Натхнення, що на вічність схоже,
Землі та Всесвіту творіння, –
Людина я, а значить – Божа!