такий осінній вранішній мотив:
скрипить асфальт і дихає вітрами.
каштан стоїть, глухий од самоти,
у сонця вже на лобі шрами, шрами…
вже відгоріли пристрасті багать.
блаженство літа гумкою затерто…
я б очі лісу – пензлем – і горять!
я б колір листю – і навік безсмертя!
оселю – пташці. райдугу – дощу
(бо він же барабанить тут щоночі).
а поки ранок, то, здається, вщух –
осінній привид, хмура потороча.
плете печаль, утомлює, п’янить.
а ти стоїш і дихаєш вітрами…
малюю пензлем. ще єдина мить –
і закінчиться ця осіння драма.