Юний дервіш танцює свій дивний танець,
Поли його спідниці малюють стонадцяте коло на зачовганій долівці,
Очі його заплющені,
А серце розчахнуте, як перезрілий тюльпан –
Він розмовляє з Богом.
Сивий гондольєр
Вишиває гладдю батькового весла
Канали міста,
І посміхається, щоразу пропливаючи під мостами,
Схожими на пологі жіночі плечі –
Він розмовляє з водою.
Бузьок стоїть по коліна в снігу,
Як блудний син, якого ніхто не чекав,
А якийсь шмаркач мовчки суне до нього заметами
з банкою кільки в томаті.
Жінка везе на інвалідному візочку дитину
Під перехресним вогнем галицьких поглядів,
І говорить до неї долонями,
Тільки долонями,
Просякнутими теплом,
Торкаючись перехнябленого плеча.
Бо Мова – це не завжди слова.
Бо Любов –
це найвища Мова.