Страшні ті люди, що мовчать,
Що не мають смутку та любові.
Коли німі і не можуть закричать,
Бо не вистачає слів як жебракові.
Страшні ті очі, що не бачать,
Коли дивляться на небо.
Коли вони ніяк не плачуть,
Бо нема в них болі, що ганебно.
Страшна людина, що сміється,
Коли вона пуста, бездушна
Та жере, поки болем не уп'ється,
Бо серце ії сухе і непорушне.