for my infra :*
сome on skinny love, just last the year
pour a little salt, we were never here \c\
він розповідав би їй
про свої вересневі сни,
намальовані нею похапцем,
аби встигнути,
на невеликій сторінці блокноту без берегів.
її червонясте волосся
грайливо,
немов улюблена кішка,
спадало б на її плечі
і шкрябало його обличчя,
що жадало
ніжності.
вони не забудуть цей ранок,
сповнений вересня
і відчуття щастя
у дощовій осені.
таке щастя буває лише тоді,
коли безмежно закоханий
у лісі напровесні
не відчуєш таку чистоту,
що вони того ранку мали
в своїх серцях.
кохання, як усіляке мистецтво,
не принесло їм жодної користі.
проте
витончені страждання,
що їх отримали вдвох,
не могли зрівнятися
з почуттям радості.
такої ж витонченої,
як її риси обличчя,
як його малинові очі,
як їхні фіалкові сни.
я занадто перейнялася
творчістю короля естетів
аби не згадати деякі його вислови.
уникаючи конкретики,
можна сказати,
що у їхній історії все було задля краси.
хіба ж то не краса, коли осінь стає весною?
вона стала не така.
весну поділено надвоє.
все та ж маленька дівчинка:
захоплюється брайаном молко,
книгами та кавою
та щось у ній змінилося.
її слова
"облиш мене" чи то "залишся" ,
вимощені квітами,
на прохолодній міській бруківці
вперемішку зі сльозами
у якійсь самотній місцині
нагадували його руки,
що пальцями
ловили порухи
її повік.
"повік
не піду" -
шепотіли
у мареві, увві сні, у сутінках
може, їй це здалось,
але вона повірила.
.
|ssn|