За твором Артура Сіренка
"Шелест піску"
http://stihi.ru/2011/12/07/728
Колись у моїй клепсидрі
Були краплі дощу
Сліпого.*
Здавалося, так буде вічно…
Та безкінечність властива
Лише сірим дощам.
І тепер
Заздрю старому номаду,
Що віднайшов свій шлях
Серед життя пустелі -
Цієї клепсидри Всесвіту,
Де буревії пісчані
Засипають сліди минулого,
Мов одкровення кволі
В сяйві місяця повного.
І де піщинка майбутнього,
Що заблукала в часі,
Промайне невинним
Прозрінням,
Яке сьогодення миттю
Недоречністю заклеймує.
Не звертай з цього шляху.
Залишай за собою
Слів забутих розкішні оази,
Що втамувати здатні
Спрагу тих,
Хто шукає
Криниці чисті…
* http://stihi.ru/2011/05/20/6762
Авторський переклад російською
http://stihi.ru/2013/05/08/949
Перевод на русский - Александр РЮСС
Из Ольги Глапшун.
В моей клепсидре давних дней
Капель слепых дождей клубилась,
И эта данность длилась, длилась
В бездонной памяти моей.
Но я завидую отныне
Номадам — странникам пустыни,
Что смотрят вдаль из-под руки
Туда, где будущее стынет
И льются ветрами пески.
На дюны праха, на долины
Глядят бесстрастно бедуины.
Струится медленный песок
На них, сквозь них, наискосок...
Неувядаемая сила
Клеймит язвительней Зоила
Немого прощлого следы.
Летят неведомо откуда
В лучах Селены полногрудой
Песчинки будущей беды.
От их случайного привоя
Гладь среза нынешнего дня
Ведёт, как зеркало кривое,
Сомненьем души леденя.
Молю свидетелей вселенной
Хранить в среде своей нетленной
Нетронутым оазис слов,
Чтоб незатейливых голов
Не заморочила проказа
Заносчивого новояза.
Чтоб всяк, кто жаждет причаститься
Святой колодезной водицы
Незамутнённой старины,
Мог языком своей страны
Упиться, вволю насладиться
И ароматом поделиться,
Как ландыш чарами весны.