Вітер віє різко й холодно,
Стужа Душі холодить.
Закриває очі й солодко
Місто сном глибоким спить.
Круговерть із листя жухлого
Засипає Білий Світ,
Зло пісок жбурляє жменями,
Запорошуючи слід.
У Весну минуле тінями
Простягається, гуде.
Може, лячно, може, холодно…
Все ж Весна теплом іде.
Світло тіні порозтоплює,
З Сонцем Душі оживуть.
Як там вітер не подмухує, –
Верболози вже цвітуть!
20.03.2012