Ця Зірка дивиться у очі,
Коли лягає місто спати,
Дарує усмішку блакитну
І починає розмовляти.
Вночі розказує про Світло,
Про Сонце й Місяць серед буднів.
Розповідає ніжно й тихо,
Що ми – одне: і Зорі й Люди.
І сяйвом чистим і прозорим
Торкається Душі і тіла.
Я усвідомлюю: ми – Зорі,
І, що Земля нас народила.
Безмежжя кличе, чи не кличе,
Земля мовчить, чи промовляє –
Ми завжди світимось, як Люди,
Як Зорі, наші Душі сяють.
24.03.2012