без обручок на ніжках птахів перелітних
в неминучу весну відпускаю, під сценічну завісу
в роль жебрачки вживаюсь, другорядну і непомітну
головні уже роздані іншим, ведучим актрисам
прогортаю осінньої тиші слова не почуті
із зачитаних книг, де із м’ясом хтось аркуші видер,
залишив тільки сутність, докопавшись до справжньої суті
у фіналі сценарію « Просто вселенський гармидер»
я ж розучую роль, коли ночі вгризаються в горло,
певно легше умерти, чи зраду найгіршу терпіти,
може б краще погодитись знятись у касовім порно,
я ж не вміла крім в Бога нічого ні в кого просити
от тепер попід муром стою, хай мені трясця…
і не зчулась - проханням рука простягнулась тремтяча ,
ні, не хліба, накладіть лиш бандаж на зап’ястя,
і у очі дивіться, хоч від цього прохання лячно.