Така пянка ,прозора й ніжно- голуба,
Усміхнена веселкою замріяна душа.
У срібнім павутинні садових пелюстків,
Як ложе первоцвіту щасливих королів.
Дорогами безмежжя під бурями дощів,
Стояли в парі мужньо ,тих двійко голубів.
Дивились в очі ніжно,туман як дим сприйма,
Ніхто не знав ніколи такого відчуття .
Стелились трави в ноги, роса як біль пекла,
Ділитись в щасті й горі.Засмучена весна.
Під сонячним промінням - обвуглена душа,
І буря неспокою ,як водопад стікла.