День прокидався, розовив світанок,
Розмежив світлом тьмяний небокрай,
Туман стелився, плів химерний танок
Над сонною, принишклою водой.
П’яніли трави, свіжістю омиті,
Сріблились хвилей, гнулись від роси,
Тремтіла річка течією миті,
Глибокої та чистої води.
Ще ліс дрімав у смутному мовчанні,
Сховавши тайну тіні й темряви.
Порушив тишу дятел спозарання,
І заспівали сонцю солов’ї.
Воно багрянцем випливло з-за лісу,
Осяяло долину і горби,
Туманно-рвану підняло завісу,
І залило промінням береги.
... Пливла я у мінливому світанні,
Раділа і наповнювалась сил
У захваті, в пориві споглядання
Й злиття зі світом Божої краси.