Дібрівчанам - чорнобильцям - поліщукам присвячується
Візьму я в руки світлину,
Думками в Діброву полину.
Рідне в спогадах все оживає,
Душу смуток мою огортає.
Чорнобиля чорні кроки
Чую відгомін крізь роки.
Діброва,обпалена горем,
Навіки зріднилась із болем.
У снах лиш бачу Діброву
Й стежину до рідного дому.
І спомин серця торкнеться
Про край,що Олевщина зветься.
«А як там Діброва?» - питаю
У тих,хто лишивсь,бо не знаю,
Що всіх зустрічають руїни
В колишній поліській перлині.
І де б не були дубрівчани,
Назавжди у серці – рани.
А спогад журливо курличе,
З чужини в рідне селище кличе.