Йде жінка – як квітка,
Ранковою радістю вмита,
Йде жінка – як квітка,
Як квітка з віночку пісень,
Йде жінка – як квітка,
Як промінь ясний серед літа,
І знати не хоче:
На що він чатує, той день.
А жде її вдень
Нескінченна лавина роботи,
Знервований світ
Швидкостями знедолень і бід,
І вже потемніли
На ніжних вустах її роси,
І зникло з очей
Сяйво мрій та чарівних пісень ...
… Як то треба кохать
В ранніх зморшках потомлені очі,
Як то треба кохать
Ту осінню дозрілу красу –
Щоб не зрадити їй,
Не змінити на образ дівочий,
Стан тонкий та стрункий
І розкішну, мов жито, косу!
Я вклоняюсь до ніг
Тим достойним мужам незрадливим
За шляхетну любов,
Що голублять довіку дружин:
Не кидайте жінок
В одинокі холоднії зими,
Хай вам світить теплом
Щира ніжність осінніх квіток!