Давидовы Псалмы
16
Великий Боже! Путами, когтями
В меня вонзились! Выведи – путями...
Не отдавай меня на поруганье
Тому, кто чернотою утро ранит!
Но – плачь во мне! Всей скорбью отболи
О детях, похороненных в пыли...
22
Боже мой, Боже мой, Боже, душу от сети избави!
Я на стенанье похожа, став кровожадным забавой.
Видишь меня? Слышишь, Боже, что мыслят сделать со мною?
Голос мой – тише и строже. Стань утомлённым – стеною.
Стань перед псами горою, лесом, опасной пучиной.
Стань для них вестью о горе, самой весомой причиной!
Сила Твоя не скудеет! Уподоби рабу серне.
А для лихих чародеев будь огнедышащей серой.
Я без Тебя – горстка пепла, терний в безводной пустыне.
Солнцем зайдёшь, я – ослепла, без упования – стыну!
Поле кровавит сраженьем. Рокот шагов глушит ропот.
В страхе врагов – отраженья Слово стяжавших пророков!
Тесно меня окружили, злоба их – волчцы лихие,
Выи их – вздутые жилы. Как мне – с пятою Ахилла?
Я разливаюсь водою и истощаюсь до тени.
Если хвалиться – Тобою, правдой Твоих сновидений!
Силы узлом завязали, веткой сломили терпенье!
Боже, мою храни завязь – до избавленья, цветенья.
Свора безродных, заразных псов лижут кровь на пороге.
Зло – повсеместно и разно! Стань за меня бычьим рогом!
Делят небесные тоги, рвут то, что благо, и душу –
Падшие тленные боги... Я – кит огромный на суше.
Камень, скала в водах многих, брод для спасения ныне –
Ты, Умывающий ноги, Дарящий вечное имя!
Шёпотом, песней ли, криком, на непонятных наречьях –
Мне не молиться безликим – в Сыне Ты вочеловечен!
Елью, сиренью, вербою, веткой весеннею – к свету!
Не оступлюсь лишь с Тобою, Ставший дыханием ветра...
Сердце моё – на ладонях милости Отчей – безбрежной!
Кто-то молитвенно: «Донна!» – Словом белю я одежды!
Чаша с живою водою, противоядье отраве –
Ты!
Всей собой – за Тобою, с шёпотом радостным: "Авва...!"
_____________________________________________________
Ліна Костенко
Давидові псалми
Псалом 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, –
Вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і одболи, –
Вони ж моїми друзіми були!
Псалом 22
Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!
Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?
Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.
Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.
А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.
Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.
Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.
Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.
М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.
Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.
Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!
Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!
Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!
Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!
Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.
Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.
Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..