"Страшні слова, коли вони мовчать",
колись сказала геній України.*
Страшніш, коли ти знаєш, що сказать,
але на маєш зайвої хвилини.
Страшніш, коли зривається душа,
та на вустах лише мертвецький спокій.
І ти живеш, неначе неспіша,
у ямі, заколоченій, глибокій.
Із часом байдужі стають слова,
залишившись в душі на вік закриті.
З каміння серце, з граніту голова -
байдужістю всі разом оповиті.
Та раптом ти почнеш таки кричать!
Накоплене у серці всіх здивує.
"Страшні слова, коли вони мовчать".
Страшні і ми, коли душа пустує.
*Вельмишановна Ліна Василівна Костенко