Мені набридло посміхатись,
Носити завжди щастя маску.
Я вже не можу прикидатись,
Що все життя неначе казка.
Прийшла весна. А що із того?
Надворі вітер снігом віє,
Нещадно заміта дорогу
До місця, де живе надія.
Так хочу плакать і не можу.
Всі сльози виплакати вспіла.
І тільки прошу- дай же, Боже,
Щоб знов сміялась і раділа.
Ось посміхнулась. Світить сонце,
Щебече пташечка на гілці.
Знов рине світло у віконце,
Душа мов грає на сопілці.
Не треба, люди, сумувати!
Робити висновки завчасно!
Хочу всміхнутись й закричати:
«Bonjour, le monde! Життя прекрасне!»