Вдихаю на повні груди простори своєї землі,
Лунають навстріч звідусюди, дзвінкі солов’їні пісні.
Над ставом схилилась журливо, косою торкаючи плес,
Верба, і немов жартівливо колише відбиток небес.
З гори десь далеко-далеко, в’ється між селами плай,
Струнка одинока смерека, тримає гіллям небокрай.
Широкі безкраї, як море, хлібами повняться лани,
Шепочуться з вітром прозорим, торкають до серця струни.
Всміхнуся назустріч дівчині, в волошковім синім вінку,
Згадаю вечері родинні, у нашім вишневім садку.
Згадаю дитинство щасливе, і перше кохання моє,
Твої поцілунки цнотливі, і платтячко в маки твоє…
Схилилась старенька хатина, калина стріча край воріт
Завжди молода яворина, тримає похилений пліт.
Не вийде стрічати матуся і тато не скаже привіт,
Я знову сюди повернувся, в дитинства утрачений світ.