Я не була на давній тій війні,
Не бачила, як в небі рвуться зорі,
Як бомби краять золоті лани,
А краплі крові окропляють море.
Я не була на довгій тій війні,
Де дні та ночі трощили бої,
На тій війні, де батька юні дні,
Мов постріл, стаяли в кривавій метушні.
Я не була на тій страшній війні,
Що матір довго мучила вві сні,
Де все горіло в пекельнім вогні,
І де сивіли діточки малі.
Я й бути не могла на тій війні,
Де мого діда розп’яли свої:
Селяни голіруч не зберегли
Добро від зазіхання німчури.
Та звідки та упевненість в мені,
Що я була, була на тій війні!?
І тиснуть серце вдів сумні пісні,
І материнські болі, і земні.
Біль розтікається по зраненій землі,
На гени страху ділиться в мені,
І я кричу крізь ясні, мирні дні
Війні проклятій – ні, ні, ні, ні, ні!