Оригинал:
* * *
Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повідь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повідь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
...А выросла я в Киевской Венеции.
Цвели у нас под окнами акации.
Вода же прибывала по инерции
И заливала все коммуникации.
Качались и вокзалы, и привозы.
Киоски так светились, как киотики.
Разлив же заливал все верболозы
по небо аж, по самые по котики.
О, как нам было весело, как весело!
На чердаках мы жили и террасах.
И всё махало крыльями и вёслами,
щипали сено козы на баркасах.
На лодочках, залитыми кварталами,
когда гурьбой спешили мы из школы,
звенели смехом, солнцем и гитарами
балкончиков причаленных гондолы.
И слушал месяц золотистым ухом
легенд страшилки про князей и ханов.
И проплывал рыбак – дедуля Трухан,
Труханов остров…остров Тугорханов…
А после бомбы оборвали песни.
Стропил черны, обуглены трапеции.
Но половодье смыло горький пепел
той, деревянной, нам родной Венеции.