До землі нахилився стовбур...
Древня груша, мов стара мати.
Бовваніє димар, мов бовдур,
Темні хмари важко тримати.
Штахетина... забутий глечик...
Потемніле від часу горище.
Одинокий у хащах вечір...
Тільки вітер щось хвацько свище.
Ось на шворці завис... втомився...
Та нарешті і він вгамувався.
Буйно хміль-нахаба в'юнився -
Заснувати стіну силкувався.
Павутинням повисли тіні
На воротах, ржавіють завіси,
У забутій оселі постійні
Кажани - неспокійні гульвіси.
Цідить тишу покрівля бита,
Супить брови старенька хата.
Край криниці тінь гордовита
Журавля... безкрила, цибата.