Розтрачена дівчина - синії очі,
Вона посміхається так неохоче,
Зпустошена втома, знесилений погляд
Своєю блакиттю відшукує догляд
І губи завмерли на внутрішні крики
Слова оніміли, розсипались ліки,
У чорних ночах зародилася віра,
Що дійсність кохання - це мрія примхлива
Мара, що блукає, збирає данину,
Слова, що квітують одну лише днину.
Вона допиває вечірнюю каву,
Та сон не долає, не спинить уяву.
І скаже жорстоко: "Давно вже не вірю",
Заплющує очі, шукаючи силу,
А дим знов отруїть дівочі легені.
Чомусь всі ми відьми, чомусь навіжені.
24.09.07